З iсторiї Олександрiї та графiв Браницьких

Францiшек Ксаверiй Браницький (бл.1730-1819)

Олександра Браницька (1754-1838)

Чернецький Євген

Роздiл VI. Графи Браницькi

-Бiла Церква, Браницькi, Олександрiя

-Браницькi

-Про володарiв Бiлої Церкви з роду графiв Браницьких. Герб. Походження. Великий коронний гетьман та граф Францiшек-Ксаверiй. Графиня Олександра

-Хто i коли надав гетьмановi Браницькому графський титул?

-Двiр графiв Браницьких в Олександрiї наприкiнцi XVIII - на початку XIX столiть

-Некрополь графiв Браницьких у Бiлiй Церквi

БiЛА ЦЕРКВА, БРАНИЦЬКi, ОЛЕКСАНДРiЯ

Основний комплекс маєткiв Браницьких на Київщинi сформувався протягом останньої чвертi XVIII - початку XIX ст. Привiлеєм короля Станiслава-Августа великий коронний гетьман Францiшек-Ксаверiй Браницький отримав у спадкове володiння Бiлоцеркiвське староство. На зламi XVIII-XIX ст. гетьман придбав також Богуславщину в Понятовських та Рокитнянщину в Карвiцьких. Цi маєтки становили єдиний територiальний масив та економiчний простiр.

Головною резиденцiєю Браницьких стала Бiла Церква. Цьому було декiлька причин. Бiла Церква була головним мiстом староства, найбiльше залюдненим з розвинутою торгiвлею та цеховим виробництвом. За часiв воєводи равського князя Станiслава-Вiнцентiя Яблоновського в Бiлiй Церквi був закiнчений у 1740 р. старостiвський замок, в якому знаходилася добре облаштована резиденцiя. Крiм того, Бiла Церква була куди значнiшим мiстом нiж iншi мiстечки, якими володiли Браницькi - Ставище, Богуслав, Рокитне.

Маєтками Браницьких володiли чотири поколiння.

Перше поколiння - гетьман Францiшек-Ксаверiй (Ксаверiй Петрович) та Олександра з Енгельгардтiв (Олександра Василiвна) - володiли нерозподiленими маєтками з резиденцiєю в Бiлiй Церквi протягом 1778-1838 рр. За часiв гетьманових були збудованi та облаштованi доволi скромна мiська резиденцiя - ансамбль Зимового палацу, та позамiська - з великим мистецтвом створений парк "Олександрiя" та ансамбль Лiтнього палацу. Тодi ж розпочалося велике будiвництво в Бiлiй Церквi: парафiяльний костел св. iоанна Хрестителя та церква Преображення Господнього, в яких були влаштованi родовi склепи, Торговi ряди, ансамбль Поштової станцiї.

Друге поколiння - сенатор граф Владислав-Григорiй (Владислав Ксаверiйович) та Роза з Потоцьких (Роза Станiславiвна) - володiли також нерозподiленими маєтками протягом 1838-1843 рр. Цим часом завершилося велике будiвництво в Бiлiй Церквi: зведенi церква св. Марiї-Магдалини на Зарiччi, ансамбль Бiлоцеркiвської гiмназiї.

Третє i четверте поколiння - граф Владислав-Мiхал (Владислав Владиславович) та Марiя з Сапєг (Марiя Євстафiївна) з дочками Марiєю-Розалiєю Радзивiлл i Софiєю Строццi - володiло частиною маєткiв з резиденцiєю в Бiлiй Церквi з 1843 р. до 1918 р., причому дочки Владислава-Мiхала вступили у володiння тiльки по смертi батька в 1884 р. На цей перiод припадає становлення Бiлої Церкви як регiонального промислово-торговельного центру. Показовим є рапорт жандармського полковника про Бiлу Церкву 1886 року, який, зрештою, пiдводить пiдсумок здобуткам часiв Владислава-Мiхала:

За последнее десятилетие, в пределах Киевской губернии в промышленном, торговом и даже по-литическом отношении приобрело большое значение местечко Белая Церковь Васильковского уезда, которое в означенных отношениях, а также по количеству народонаселения, превзошло все уездные города губернии, чему не мало способствовало нахождение всего местечка на железной дороге и сосредоточение в нем главного управления большими имениями и содержание заведений Графини Браницкой. В местечке Белая Церковь народонаселение доходит до 37 тыс. жителей, в нем имеется мужская и женская гимназии, чугунно-литейный и пивоваренный заводы, около мес-течка расположены сахарные заводы Шамраевский, Езернянский, Саливонковский, Кожанский и Сенявский, а в 50-ти верстах располагается Ставищанский сахарный завод в Таращанском уез-де; все эти заведения, большие по производствам, почему в них сосредотачивается огромное чис-ло рабочих; нахождение в местечке Белая Церковь главного управления имениями и заведений со-средотачивает в нем массу служащих частных лиц по найму, и преимущественно польского и ев-рейского происхождения и приезжающих по коммерческим делам и предприятиям в местечко, которое, по отзывам коммерческих лиц, приняло на себя торговое значение г. Бердичева...".

Пiсля смертi графа Владислава-Мiхала його спадкоємцi продовжували курс на економiчну розбудову маєткiв та Бiлої Церкви як їх центру, що блискуче вдалося.

Другим значним центром володiнь Браницьких було мiстечко Ставище. Вже в серединi XVIII ст. Ставище набуває значення пiвденної столицi Бiлоцеркiвського староства. Тут будуються старостiвський замок i костел св. Трiйцi. Важливим фактором було й те, що поголовщину з євреїв збирали в окремому Ставищанському кагалi, а греко-католицькi та православнi церкви мали окремi протопопiї, з центром у Ставищах.

Резиденцiю Браницьких тут будують ще з кiнця XVIII ст. (з нею пов'язана смерть Олександра Браницького, старшого сина гетьмана), але стало в нiй замешкав у серединi XIX ст. граф Олександр (Олександр Владиславович) - другий позашлюбний син сенатора Владислава-Григорiя, який успадкував по смертi батька Ставищанщину. Був одружений з Анною з Голiнських. По його смертi в 1877 р. маєтки успадкував єдиний син - граф Пiй-Владислав (Владислав Олександрович), одружений з Юлiєю з Потоцьких. По смертi Пiя-Владислава у 1914 р. маєтки перейшли до удови по ньому та дiтей: Марiї Любомирської, Анни Тарновської, Юлiї Потоцької, Рози Тишкевич.

Третiй центр володiнь Браницьких мiстився в Богуславi. Як значне королiвське мiсто Богуслав з'являється вже в XVII ст. У XVIII ст. старости богуславськi (серед них був i останнiй з Грифiв-Браницьких мали тут замок i добре облаштовану резиденцiю. Згодом Богуславське староство було подароване Понятовським, у яких його придбав гетьман Браницький. Увага до облаштування Богуслава вiдмiчається ще в першому поколiннi Браницьких на Київщинi. Сенатор Владислав-Григорiй ще за життя матерi, в 1825 р. будує тут костел св. Андрiя. В серединi XIX ст., пiсля розподiлу маєткiв мiж онуками, Богуславщину отримує граф Григорiй-Костянтин (Костянтин Владиславович), одружений з Ядвiгою з Потоцьких. Пiсля листопадового повстання Браницькi дарують царськiй родинi Рокитнянщину, а згодом продають в казну i значну частину Богуславщини разом з мiстечком Богуславом. Спадкоємець Григорiя-Костянтина - його син Францишек-Ксаверiй-Владислав-Олександр-Констянтин-Андрiй-Леон (Ксаверiй Костянтинович), одружений з Анною з Потоцьких - влаштував резиденцiю в Медвинському ключi, який залишився вiд розлогих батькових володiнь.

***

Полiтична дiяльнiсть Корчакiв-Браницьких у рiзнi часи мала рiзне спрямування.

Постать великого коронного гетьмана вже двiстi рокiв викликає водоспад польських звинувачень у зрадi нацiональних iнтересiв. Браницький був одним з вождiв русофiльського полiтичного руху, який всiляко боровся з спробами короля Станiслава-Августа та його оточення реформувати застарiлi конструкцiї Речi Посполитої й увiйти до XIX столiття з оновленою державою. Браницький став одним з проводирiв Тарговицької конфедерацiї, що намагалася збройною рукою скасувати реформи. Останнi два розподiли Речi Посполитої, що поклали край суверенному iснуванню Польської держави, пройшли при активнiй участi Браницького, який всiма засобами пiдтримував росiйськi iнтереси. В останнi години iснування Речi Посполитої, коли вже було оголошено про черговий розподiл залишкiв польської територiї, сейм оголосив Браницького зрадником нацiї та прийняв рiшення про касування його титулiв, конфiскацiю всього майна. Але це рiшення вийшло вже запiзно. Браницький мав iмператорськi гарантiї на все, що поляки хотiли у нього вiдiбрати. Вiд цього часу всi поляки, що залишились пiсля зникнення Речi Посполитої на нацiональнiй позицiї, мали до Браницького та його родини дуже чiтке ставлення. Разом з цим треба визнати, що розподiли i зникнення Речi Посполитої не були метою гетьмана. Його полiтичний курс був спрямований не проти держави, а проти особистостi короля, а в основi лежало прагнення позмагатися за королiвську корону пiд час чергового безкоролiв'я, спираючись на росiйськi грошi. Справжнє ставлення гетьмана до Росiї добре репрезентують русофобськi вислови його, тодi ж малого сина.

Пiсля смертi iмператрицi Катерини стосунки Браницьких з царською родиною погiршилися через негативне ставлення Павла I до пам'ятi, справ та друзiв його покiйної матерi. Є вiдомостi про встановлення нагляду за графом Браницьким. Але ця опала не торкнулася так сильно кар'єри їх сина - гр. Владислава-Григорiя, - в царювання Павла вiн отримав орден св. iоанна Єрусалимського, що заснував сам iмператор.

З початком царювання Олександра I Браницькi повернули втраченi позицiї, хоча й не повернулися до двору. Залишившись у Бiлiй Церквi i займаючись здебiльше справами величезних маєткiв, що належали роду, вони цiлком встигала пiдтримувати стосунки з Романовими. iмператор Олександр кiлька разiв вiдвiдував Бiлу Церкву та резиденцiю "Олександрiю", зазначав свою пошану до старої гетьманової та всiляко сприяв її дiтям. Так, дочки графинi Софiя й Єлизавета отримали 1807 року звання фрейлiн, добре йшла кар'єра сина Владислава-Григорiя, який став сенатором, обер-шенком, кавалером орденiв. Крiм iмператора до Бiлої Церкви в той час приїздили й iншi члени царської родини. Браницька теж знаходила можливостi зробити послугу царю та його дружинi. Наприклад, позичала iмператору грошi на турецьку вiйну 1807-1809 рокiв, у 1821 р. вона "представила Императрице Марии Феодоровне 400000 рублей на содержание семи пансионерок в училище ордена св. Екатерины", яким її було нагороджено ще за часи Катерини II. Кiлька разiв вiдвiдував гр. Олександру iмператор Микола I, який "ставився до неї з великою повагою". Одного разу, пiсля закiнчення Служби Божої в домовiй церквi св. Катерини (знаходилася в "Олександрiї") вiн подарував духiвнику графинi священику Антонiю Павловському золотий перстень з дiамантами, що також можна розглядати як iлюстрацiю вiдношення до гр. Браницької.

Полiтична проблема постала проти волi гр. Олександри через небажанi, за її думкою, одруження її дiтей. З чотирьох представникiв другого поколiння графiв Браницьких, якi досягли повнолiття, троє одружилися на представниках роду графiв Потоцьких. Цей рiд, на вiдмiну вiд гр. Браницьких, займав визначнi позицiї в польському визвольному русi й прийняв активну участь в повстаннi 1830 року. З Потоцькими до родини гр. Браницьких прийшли iдеї польського патрiотизму та русофобiї. Гр. Олександра, захищаючи тi позицiї, якi рiд Браницьких зайняв у придворному життi Санкт-Петербургу, починаючи з 1770-80 рокiв, намагалася активно протидiяти небажаним тенденцiям. Але навiть її син Владислав, на якого вона мала не абиякий вплив, одружився на Потоцькiй й мав вiд своєї майбутньої дружини двох старших синiв поза шлюбом. Гр. Олександра цiлком усвiдомлювала, яке майбутнє чекає на її нащадкiв, маючи перед очима приклад гр. Потоцьких, якi втратили Умань з Софiївкою та значну частину уманських маєткiв у наслiдок конфiскацiй за участь у повстаннi. Крiм того, вона добре пам'ятала ставлення до родини Санкт-Петербургу пiд час царювання Павла I.

Добрi стосунки з Романовими пiдтримувалися Браницькими i пiсля смертi гр. Олександри, впродовж часу (1838-1843 рр.), коли на чолi роду стояв граф Владислав-Григорiй, який вдало удавав що знаходиться осторонь вiд польського визвольного руху. Але особливих надiй на те, що полiтичний заповiт графинi Олександри буде виповнений й пiсля смертi її сина, вже не було навiть i в останнi роки його життя. Враховуючи, як патрiотично тримали себе онуки впродовж 1840 рр., можна впевнено говорити, що вдома, "при своїх" виховання дiтей мало чiтке польсько-патрiотичне спрямування.

Зi смертю графа Владислава теплi вiдносини мiж Браницькими та Романовими починають потроху холоднiшати й скоро зовсiм зникають, перетворившись на ворожнечу.

Тому самi змiни в полiтичнiй та нацiональнiй орiєнтацiї третього поколiння графiв Браницьких цiлком зрозумiлi - онуки збагнули необхiднiсть спокутувати зраду свого дiда. Приклад родичiв-Потоцьких, якi заради незалежностi Батькiвщини пiшли на ризик втрати своїх українських маєткiв (й частково їх втратили), мiг сильно вплинути на свiдомiсть молодих Браницьких.

У наслiдок цього старший з братiв - Францiшек-Ксаверiй, - який робив блискучу вiйськову кар'єру, був часто на очах у Миколи I, поїхав до Францiї, почав спiлкуватись з польською емiграцiєю, увiйшов до Великого Сходу Францiї (головна французька масонська ложа) й, врештi-решт, вiдмовився повернутись до iмперiї. iмператор прийняв рiшення, яке дуже нагадує рiшення польського сейму пiвстолiтньої давнини - про конфiскацiю майна та касування посад, титулiв (на вiдмiну вiд полякiв, iмператор виконав його). Натомiсть Францiшек-Ксаверiй-онук став одним з вiдомих фiнансистiв Францiї й постiйно фiнансував польський нацiонально-визвольний рух, був одним з закордонних проводирiв другого польського повстання 1863 року. Щоб пiдкреслити своє ставлення до полiтики царiв стосовно Польщi, Франциск-Ксаверiй Браницький прийняв участь у Кримськiй вiйнi на боцi союзникiв (йшов в атаку проти росiян одягнувши росiйськi нагороди).

Молодшi брати Франциска-Ксаверiя також вiдзначились новою для Браницьких патрiотичною свiдомiстю. Костянтин Браницький, володар Богуславського маєтку, продав його бiльшу частину й також вийшов з росiйського пiдданства. Граф Олександр, володар Ставищанського маєтку, був звинувачений у пiдтримцi польського повстання 1863 року й кiлька рокiв був на засланнi.

Лише граф Владислав, що володiв бiлоцеркiвськими маєтками та резиденцiєю всього роду, зберiг добре реноме при дворi, але це скорiш треба вiднести на рахунок необхiдностi, а нiж дiйсної його вiрностi царському престолу. Проте, його величезнi володiння та вплив на мiсцевi справи враховувалися в Санкт-Петербурзi i iмператор Олександр II приїздив до Бiлої Церкви, а також великого князя Миколи Миколайовича молодшого (онук Миколи I), що потiм був головнокомандуючим росiйської армiї пiд час Першої свiтової вiйни. 4 червня 1916 року графиню Марiю Браницьку (удова по графу Владиславу-онуку, яка разом з дочками успадкувала його володiння) вiдвiдала в Бiлiй Церквi iмператриця Марiя Федорiвна, мати останнього iмператора. Всi цi пiзнi стосунки Браницьких з Романовими можна розглядати виключно в полiтичному вiдношеннi: польський визвольний рух не вщухав i вiзити членiв царської родини мали зробити вiдповiдний вплив на громадську свiдомiсть. Колишньої близькостi їм вже нiколи не судилося вiдродити.

Пiдводячи пiдсумки, треба сказати, що за сiмдесят рокiв по смертi гр. Олександри нащадки не тiльки не виповнили її полiтичного заповiту, але в значнiй мiрi знищили тi засади економiчної потужностi, якi зрадою гетьмана та зв'язками гетьманової вдалося перевести через бурхливi роки розподiлiв Речi Посполитої, царювання Павла Петровича й повстання декабристiв, потiм полякiв. Але в полiтичному заповiтi старої графинi, який був спрямований на просту консервацiю традицiйних придворних стосункiв, був один серйозний прорахунок, який, правда, не можна ставити їй в провину. Вона не могла передбачити, що через столiття iмперiя впаде пiд канонаду Першої свiтової та революцiйнi кличi, Романови частково будуть розстрiлянi, частково почнуть приватне життя на Заходi, а бiльшовики почнуть будувати нову iмперiю вже на iнших соцiальних засадах. Це не передбачила не тiльки вона, але й її неслухнянi онуки. Якщо ми поглянемо на втрати та здобутки онукiв та правнукiв гетьманових, то побачимо, що змiни були недостатнi та невдалi для збереження економiчної потужностi роду пiсля 1917 р. За другу половину XIX столiття гр. Браницькi через конфiскацiю нерухомого майна, яке належало Францiшку-Ксаверiю-онуку, та продаж втратили маєтки на Волинi та окремi маєтки на Київщинi. Особливо значним був продаж значнiшої частини колишнього Богуславського староства та подарунки-"хабарi" царськiй родинi (щоб не чiпали) одразу пiсля придушення повстання 1863 р. Натомiсть були придбанi замок Монтрезор на Луарi з мiстечком навколо нього (Францiя), вiлла в iталiї та колишнiй палац Вiланов з парком пiд Варшавою (спадок вiд гр. Потоцьких). Як видно з цього побiжного огляду, Браницькi втратили прибутковi маєтки на Українi й придбали розкiшнi, але неприбутковi помешкання на Заходi, з яких Вiланов знаходився в межах iмперiї. Поколiння меценатiв та колекцiонерiв виявилося безсилим перед соцiальними та вiйськовими катастрофами XX столiття.

***

Сучасний стан парка "Олександрiї" визначили реставрацiйнi роботи, розпочатi 1957 р. пiд керiвництвом Д. М. Криворучко. До 1968 р. було вiдновлено бiльшiсть малих архiтектурних форм: "Китайський мiсток", "Руїни", колонада "Луна", колона "Пелiкана", "Арочний мiсток", "Великий водоспад" та iншi. Одночасно було спорудженi й новi об'єкти - джерело "Лев" та "Кругла альтанка". На територiї колишнього фруктового сада (у схiднiй частинi парку) пiд керiвництвом i. Г. Дерiя були закладенi новi парковi насадження.

У наступнi роки значну увагу придiляли реконструкцiї паркових насаджень. З 1983 р. у нього провадяться регулярнi науково обiрунтованi ландшафтнi та санiтарнi вирубки, що дозволило значно покращити естетичний i фiтосанитарний стан деяких дiлянок. Для вiдновлення старих i створення нових композицiй до складу насаджень введено велику кiлькiсть дерев та кущiв, у тому рахунку i нових видiв, якi нiколи ранiше не росли в парку. Пiд керiвництвом та за участю спiвробiтникiв Центрального республiканського ботанiчного саду НАНУ закладено iнтродукцiйний та промисловий питомники, органiзовано дослiдно-промислову дiльницю квiтництва закритого та вiдкритого iрунту. Кiлькiсть рослин, якi культивуються в парку "Олександрiї", зрiс за останнi сто рокiв приблизно в вiсiм раз.

Реставрацiя i реконструкцiя парку триває i по сьогоднi. Так, порiвняно недавно закiнчено ландшафтне оформлення Пiвнiчного входу; проведено роботи по очистцi декоративних ставкiв; проведено благоустрiй територiї Палiєвої гори, встановлено пам'ятний знак Семену Палiю; здiйснено огородження територiї парка; реставровано озеро Дiани; розроблений проект та розпочато ландшафтне оформлення Схiдної поляни; розпочате вiдновлення перлини "Олександрiї" - паркової дiброви; встановлено на постiйне мiсце ювiлейну колону садiвнику А. Енсу. На черзi вiдновлення та реконструкцiя нових паркових об'єктiв .

ХТО i КОЛИ НАДАВ ГЕТЬМАНОВi БРАНИЦЬКОМУ ГРАФСЬКИЙ ТИТУЛ?

У дослiдженнях, якi торкаються iсторiї роду графiв Браницьких герба Корчак багато гучних фактiв i загальних оцiнок, але сотнi, якщо не тисячi "дрiбних" питань лишилися осторонь вiд уваги дослiдникiв i досi ще спецiально не дослiджувалися. Цi "дрiбницi" дуже важливi, адже прискiпливе дослiдження "дрiбниць" саме i допомагає перевiрити на мiць вiдомi подiї iсторiї в їх традицiйному викладi.

Таких дрiбниць надзвичайно багато. Наприклад, не зiбранi, не виданi та не проаналiзованi тестаменти гетьмана на всiх його нащадкiв, хто такi складав. Звичайно, це "дрiбниця", але яке фундаментальне значення вона має!

Навколо одної з таких "дрiбниць" i точаться суперечки в невеличкому колi бiлоцеркiвських дослiдникiв. В одному з чисел бiлоцеркiвської газети "Замкова гора", яка друкує серiю моїх статей "Браницькi", я зачепив питання про отримання гетьманом Франциском-Ксаверiєм Браницьким графського титулу. Менi здається, що це питання за будь-яких обставин було б порушене в найближчий час. Справа в тому, що серiю цих статей мав писати саме п. Валерiй i тiльки обставини службового характеру, якi не залежали вiд його волi та бажання, не дозволили взятися за цю справу. Можна не сумнiватися, що п. Валерiй, який вiддав дослiдженню iсторiї роду Браницьких багато рокiв, накопичив величезний публiкацiйний, документальний та iлюстративний матерiал по цiй темi та пiдтримує постiйнi дослiдницькi контакти з нащадками графiв, мiг би написати цю серiю на бiльш вищому фактологiчному та iлюстративному рiвнi, отже й висвiтлив би питання про надання Браницькому графського титулу. Враховуючи ту обставину, що нашi погляди на це питання, як здається, досить суттєво рiзняться, треба визнати особливо корисною iдею п. Олексiя Стародуба провести мiж нами диспут, за що йому щиро дякую.

Ранiше твердження вiдноситься до часiв, коли Бiлоцеркiвщиною володiв син гетьмана - граф Владислав Ксаверiйович Браницький. Департамент Герольдiї Правлячого Сенату констатував у "Списках титулованным родам и лицам Российской империи", що Владислав Ксаверiйович Браницький 18 липня 1839 року "признан с нисходящим его потомством в графском достоинстве без предъявления утраченной во время смут 1794 года в городе Варшаве грамоты на этот титул, пожалованный Римскою Императрицею Мариею-Терезиею".

iнший нащадок гетьмана, наша сучасниця Ганна Браницька-Вольська має цiлком iншу думку: "Пiд час Семилiтньої вiйни Францiшек-Ксаверiй добровiльно пiшов до французської армiї пiд команду Маврикiя Саського. За вiдвагу та войовничiсть Браницький одержав вiд Людовiка XV графський титул".

Серед iсторикiв маємо такi думки.

Адам Бонєцький у своєму фундаментальному виданнi "Herbarz Polski" стверджує, що в 1793 р. Франциск-Ксаверiй Браницький "зрiкся гетьманства, титуловався графом й став генералом росiйських вiйськ".

У томi третьому "Materia?iw do biografii, genealogii i geraldyky Polskiej" зазначено, що спадковий графський титул отримав син Франциска-Ксаверiя й Олександри з Енгельгардтiв Владислав Ксаверiйович 18 квiтня 1839 року вiд iмператора Миколая I.

iснують також версiї про надання Браницькому графського титулу iмператрицею Катериною II в 1781 р., коли вiн одружився на фрейлiнi Олександрi Василiвнi Енгельгардт, або ж бiля 1795 р., у зв'язку з переходом на росiйську службу.

Таким чином, маємо такi варiанти вiдповiдi на наше запитання:

1. Невiдомо коли саме. Пожалування iмператрицi Марiї-Терезiї.

2. Бiля 1759-1760 рр. Пожалування за вiдвагу та войовничiсть вiд французького короля Людовика XV.

3. 1781 р. Пожалування росiйської iмператрицi Катерини II у зв'язку з одруженням гетьмана.

4. 1793 р. Браницький самочинно починає титулуватися графським титулом.

5. Бiля 1795 р. Пожалування iмператрицi Катерини II у зв'язку з переходом на росiйську службу.

6. 1839 р. Пожалування iмператора Миколая I сину гетьмана та його нащадкам.

Перш за все розглянемо, спираючись виключно на документи, "росiйськi варiанти" надання дворянства. Як виявляється, досить точну iнформацiю з цього питання отримуємо саме з "Materia?iw do biografii, genealogii i geraldyky Polskiej", якi стверджують, що спадковий графський титул отримав син Франциска-Ксаверiя й Олександри з Енгельгардтiв Владислав Ксаверiйович 18 квiтня 1839 року вiд iмператора Миколая I. Джерелом нам послугує п'ята частина "Родословной книги дворян Киевской губернии", яка велася впродовж багатьох десятилiть i зберiгається зараз у Державному архiвi Київської областi . На аркушах 1-2 знаходимо "Родословную и доказательства о дворянстве графов Браницких", у якiй йдеться про сина гетьмана, трьох з його онукiв та частину правнукiв. Там, зокрема, зазначається, що "Граф Владислав-Григорий Ксаверьев Браницкий возведен с нисходящим от него потомством по Высочайшему повелению 23 июня 1839 года в Графское достоинство". Говорячи простiше, iмператор Миколай I пожалував Владиславу Ксаверiйовичу Браницькому графський титул Росiйської iмперiї i починаючи з нього всi Браницькi, визнанi Департаментом Герольдiї Сената його нащадками, були графами Росiйської iмперiї. З наступної "Родословной и доказательства о дворянстве графов Браницких", в якiй йдеться про визнання дворянства i графського титулу за дiтьми Ксаверiя Костянтиновича Браницького (богуславсько-вiланiвська лiнiя роду), зазначено, що "род Браницких признан в графском достоинстве Высочайше утвержденным 18 июля 1839 года положением Комитета Министров" . Таким чином, пiсля дарування iмператором графського титулу Владиславу Ксаверiйовичу Браницькому було ще складено положення Комiтету Мiнiстрiв, яке затверджував iмператор. Здається, що саме цю дату - 18 липня - i мали на увазi укладачi "Materia?iw do biografii, genealogii i geraldyky Polskiej", помиляючись з мiсяцем.

Цiкаво порiвняти формулювання про дарування та визнання прав дворянства i графського титулу за окремими представниками роду:

1839 р., червня 23. Владислав Ксаверiйович Браницький "возведен в Графское достоинство";

1871 р., вересня 21. Три сина Владислава Ксаверiйовича з деякими онуками "причислены к роду сему";

1871 р., жовтня 24. Адам Ксаверiйович, син Ксаверiя Костянтиновича "причислен к этому роду";

1901 р., березня 2. Дiти Ксаверiя Костянтиновича "причислены к этому роду" .

З розглянутих фактiв ми робимо наступнi висновки. По-перше, Владислав Ксаверiйович Браницький, син i спадкоємець гетьманових 1839 р. отримав вiд iмператора Миколая I титул графа Росiйської iмперiї i цей титул визнавався за його нащадками. По-друге, надання Владиславу Ксаверiйовичу графського титулу Миколаєм I свiдчить про те, що його попередники не надавали Браницьким титулiв, отже i всi версiї про надання титулу гетьману Браницькому графського титулу Катериною II є припущенням, яке не пiдтверджується. По-третє, права Браницьких на графський титул до 1839 р. були доволi сумнiвними i без пожалування росiйського графства за Браницькими могли i не визнати вiдповiдних прав пiд час перевiрки титулiв 1832-1845 рр. i в наступнi часи.

З iншого боку, документи 1839-1901 рр. не дають позитивної вiдповiдi на початкове запитання: хто i коли надав гетьману Браницькому графський титул.

Пiсля розгляду наведених фактiв лишається три версiї про надання титулу: 1) вiд iмператрицi Марiї-Терезiї (Австрiя); 2) вiд короля Людовика XV (Францiя); 3) самочинне привласнення титулу.

У виданнi Департаменту Герольдiї Правлячого Сенату "Списки титулованным родам и лицам Российской империи" згадується, що Владислав Ксаверiйович Браницький 18 липня 1839 року "признан с нисходящим его потомством в графском достоинстве без предъявления утраченной во время смут 1794 года в городе Варшаве грамоты на этот титул, пожалованный Римскою Императрицею Мариею-Терезиею". Цим привiлеєм Марiї-Терезiї Браницькi пояснили тодi права попереднього користування графським титулом. Очевидно, що коли б цей привiлей не було втрачено, Браницьким не потрiбне було б пожалування Миколая I. Повстає законне питання: чому Браницькi не вчинили так, як робили всi iншi люди в аналогiчних випадках, тобто не отримали з Австрiї копiю привiлею? Очевидно, це було б значно простiше нiж випрошувати пожалування в Миколая I. Ми бачимо тiльки одне можливе пояснення такiй дивнiй поведiнцi Браницьких 1839 р.: привiлей Марiї-Терезiї - це мiф, фантазiя, примара, яка нiколи не iснувала в реальностi i знадобилася 1839 р. тiльки для пояснення факту попереднього використання титулу членами роду.

Це ж дивне посилання на привiлей Марiї-Терезiї дає нам пiдстави з великим сумнiвом ставитися до привiлею Людовика XV. Браницькi навiть не згадали про нього 1839 р. Очевидно, цi вiдомостi також треба вiднести на рахунок пiзнiших галюцинацiй i не визнавати за цими привiлеями реальностi доки не будуть опублiкованi оригiнали чи записи у вiдповiдних дворянських книгах Австрiї чи Францiї. На цей момент можемо вважати їх цiлковитою iлюзiєю.

Отже, лишається тiльки одна версiя - про самочинне користування Браницьким графським титулом, про самозванство. В такiй ситуацiї можемо лише пошукати якусь дату першого чи одного з перших випадкiв використання гетьманом Браницьким графського титулу.

Наводимо два цiкавих документи 1779, 1783 i 1790 рр. Браницького названо тiльки гетьманом, кавалером i т. д., але вiдсутнiй графський титул. Принагiдно зазначимо, що в аналогiчних документах його попередникiв даються повнi i якомога пишнiшi титули.

1774 р., грудня 13. Станiслав-Август Божою Милiстю Король Польський, Великий Князь Литовський... повiдомляє цим нашим привiлеєм всiм i кожному окремо, кому про те знати необхiдно, що Ми звернули увагу на заслуги Великого Коронного Гетьмана Франциска-Ксаверiя Браницького, якi вiн з молодих лiт у рiзних випадках Нам i Речi Посполитiй учинив з небезпекою для життя i втратою майже всiх своїх маєткiв, завжди захищаючи добробут Королiвського Трону Нашого i Речi Посполитої, i, враховуючи теперiшню його вiдданiсть при захистi Речi Посполитої в таких складних обставинах та бажаючи заохотити його на майбутнє, вирiшили... йому i спадкоємцям його староство чи маєток Бiлу Церкву з належностями, яке в Київському воєводствi знаходиться,.. даємо i даруємо...

1779 р., грудня 6. Патент данный 1779 года декабря 6 от великого коронного гетмана и кавалера Франца Браницкого Ивану Компану на чин порутчика надворной уланской Белоцерковской милиции , с тем, чтобы все военные и гражданские состояния в том ему Компану пожалованном чине признавали и почитали .

1783 р., лютого 23. Патент данный 1783 года февраля 23 дня в Белой Церкве Гетманом Коронным, Старостою Пржемысльским Францом-Ксаверием Браницкому Иосифу Раецкому на чин Хорунжего в придворной его казацкой милиции .

1790 р., листопада 22. Пашпорт данный 1790 года ноября 22 дня от Гражданско-военной комиссии Порутчику войск Гетмана Браницкого Антону Компану на свободный проезд в разные места .

А ось перший знайдений нами документ, у якому зазначено графський титул Браницького.

1794 р., грудня 30. Билет данный 1794 года декабря 30 дня в Люблине от Городового Президента Иоана Стигера Столярному Мастеру Викентию Домбровскому на свободный проезд или переход Волынского Воеводства в Вотчину Графа Браницкого с сроком на 8 дней .

Як бачимо, цей документ було видано в передостаннiй день 1794 р., тобто вже i пiсля ганебного для Браницького Гродненського сейму, i пiсля повстання Костюшки, i пiсля його придушення. Не задовго перед цим Браницький склав гетьманську булаву i вже не мав формального та й морального права користуватися гетьманським титулом. Можливо, саме в цьому моментi i полягає таємниця походження графського титулу Франциска-Ксаверiя Браницького. Йому потрiбно було якимсь чином себе титулувати, однак виявилося, що нiчого гучнiшого за росiйське генеральське звання вiн не мав. Що лишалося робити? Очевидно, тодi вiн i почав писати себе графом.

У всiй цiй iсторiї є один, так би мовити, незручний факт. Це наказ унiатського митрополита iасона Юношi-Смогоржевського священикам Бiлоцеркiвського графства вiд 18 грудня 1784 р. Цiлком зрозумiло, що колишнє Бiлоцеркiвське староство пiсля 1778 р., коли гетьман Браницький вступив у його володiння, втратило старий статус. Це й мало вiдбитися в його назвi, де було використано... графський титул Браницького? Отже, вже в 1784 р. гетьман користувався цим титулом? Однак, протягом цього ж часу вiн не вживав у офiцiйних документах графського титулу, як ми це бачили на декiлькох прикладах. До певної мiри цей випадок можна пояснити польською традицiєю називати великi маєтки, на вiдмiну вiд староств чи королiвщин, титулами магнатiв, наприклад, Любомирське князiвство. Можливо, ми маємо тут справу з ситуацiєю певної умовностi назви "Бiлоцеркiвське графство", адже воно вже не було "Бiлоцеркiвським староством", а по державнiй посадi маєтки не називалися. Тобто, не могло бути "Бiлоцеркiвської гетьманщини". Однак, це лише припущення.

Кiнцевий висновок: 1) з наведених документiв i фактiв видно, що жодного документального пiдтвердження про чинне отримання гетьманом Браницьким графського титулу ми не маємо; 2) всi версiї про цю подiю не витримують критики i є вкрай сумнiвними; 3) єдиним можливим на цей момент поясненням є те, що Ф.-К. Браницький почав самочинно вживати графський титул пiсля втрати гетьманського уряду i в умовах толерантних, навiть люб'язних стосункiв з росiйськими iмператорами його родини питання це нiкого не турбувало; 4) необхiднiсть легалiзацiї графського титулу виникла тiльки у сина гетьмана, пiсля смертi гр. Олександри (1838 р.) i в умовах триваючої жорсткої перевiрки царською адмiнiстрацiєю прав дворянства i титулiв.

Герб родини Корчак-Браницьких

ДВiР ГРАФiВ БРАНИЦЬКИХ В ОЛЕКСАНДРiЇ НАПРИКiНЦi XVIII - НА ПОЧАТКУ XIX СТОЛiТТЯ

В українськiй мовi поняття "двiр" поєднує в собi будинок чи резиденцiю, територiю навколо неї (часто це була огороджена садиба), а також особи власникiв, придворних та дворової прислуги . Загалом функцiональнi групи, з яких складався магнатський двiр, можна роздiлити на три частини: перша пов'язана зi створенням елiтарної атмосфери, в якiй щодня перебували вельможнi власники та їх гостi (клiєнтела), друга - з управлiнням й обслуговуванням резиденцiї та саду (придворнi, прислуга), третя - з виконанням церемонiально-представницьких функцiй (козаки). Одним з яскравих прикладiв магнатського двору на Правобережнiй Українi, якому i присвячено цю студiю, є бiлоцеркiвська резиденцiя Браницьких Олександрiя.

На формування персонального складу клiєнтели, придворних та дворової прислуги бiлоцеркiвської резиденцiї Браницьких вплинули кiлька факторiв. По-перше, датою вiдлiку цього процесу потрiбно вважати останнi кiлька тижнiв 1778 року, коли пiсля смертi останнього бiлоцеркiвського старости Єжи-Августа Вандалiна Мнiшха та згiдно з умовою королiвського привiлею 1774 року великий коронний гетьман Францiшек-Ксаверiй Браницький вступив у володiння добрами Бiлоцеркiвського староства . По-друге, початкове формування бiлоцеркiвського двору часiв Браницьких було пов'язане з мiсцевим старостiвським замком, в якому перебував перед 1778 роком старостiвський двiр. Лише з середини-другої половини 1780-х рокiв, коли Олександрiя з'явилася у якостi невеликого саду для прогулянок верхи, можна говорити про можливiсть формування окремих елементiв Олександрiйського двору . По-третє, повномасштабне формування двору в Олександрiї та бiлоцеркiвської клiєнтели Браницьких пов'язане з подiями 1793-1794 рокiв, коли пiсля другого розподiлу Речi Посполитої та сейму в Гродно Францiшек-Ксаверiй Браницький втрачає всi посади та гiдностi Речi Посполитої та стало оселяється в Бiлiй Церквi .

Джерелами для дослiдження персонального складу клiєнтели, придворних та прислуги двору Браницьких спочатку в Бiлоцеркiвському замку, а згодом в Олександрiї слугували масовi облiковi документи кiнця XVIII - початку XIX столiть. Зокрема, вiдомостi щодо клiєнтели Браницьких мiстяться в ревiзьких сказках 1795 року сiл Бiлоцеркiвщини, в яких зазначено особу посесора . Матерiали щодо назв придворних посад вiднайдено в метричнiй книзi 1778-1799 рокiв бiлоцеркiвської церкви Успiння Пресвятої Богородицi, яка в тi роки слугувала кафедрою мiсцевого греко-католицького декана та його помiчника . Нарештi вiдомостi про персональних склад прислуги та козацької корогви мiстяться в сповiдальних розписах кiнця XVIII - початку XIX столiть бiлоцеркiвських церков Успiння Пресвятої Богородицi та Преображення Господнього .

***

Пiсля сейму в Гродно Францiшек-Ксаверiй Браницький близько 1793-1794 року приїхав до Бiлої Церкви. Хоча в майбутньому вiн брав участь у росiйсько-турецькiй вiйнi та час вiд часу приїздив до Києва та Санкт-Петербурга, проте Бiла Церква стає головною резиденцiєю гетьмана до кiнця його життя (+ 1819 рiк) .

Разом з Францiшком-Ксаверiєм Браницьким до Бiлої Церкви приїхала також значна група осiб, якiй гетьман одразу надав у посесiю значну частину Бiлоцеркiвщини. На 1795 рiк ми маємо наступнi вiдомостi щодо її складу.

Посаду головного комiсара та уповноваженого графа Браницького обiймав пiдполковник коронних вiйськ i ад'ютант Великої коронної Булави Ян Борковський (12 сiл) . Серед посесорiв поодиноких сiл знаходимо також й iнших офiцерiв коронного вiйська: генерал-майор i кавалер Каетан Курдвановський , полковник Константи Янiковський , полковник Мацей Темберський (2 села) , удова полковника Бугського легкокiнного полка Юлiана Сосинського Єва Сосинська , бригадирша Антонеля Тарнавецька , секунд-майор Антонiй Гетулевич (2 села) , поручик Юзеф Казарiнов , поручик Шимон Добровольський , хорунжий Гжегож Авксентiй (Оксентий) .

Значну групу серед посесорiв бiлоцеркiвських сiл складали також придворнi колишнього королiвського двору та земськi урядники: шамбелян польського двору Анжей Обрембський , львiвський подстолiй Юзеф Рахотський , саноцький стольник Ян Звежховський , литовський скарбник Мiхал Романський (3 села) , кобрiнський чеснiк Мiхал Ожешко , Вiкторiя, Олександра i Констанцiя, дочки померлого iнфлянського скарбника Вавжинця Сосинського , київський ловчий Томаш Лiнчевський .

Окрему групу посесорiв гетьмана Браницького складали члени київської та житомирської палестри: київський гродський вiце-реєнт Станiслав Кiркор (2 села) , житомирський гродський писар Миколай Каленський , його рiдний брат київський земський реєнт Якуб Каленський (2 села) , київський земський писар Теодор Пашковський (2 села) , його уповноважений київський земський писар Станiслав Пашковський .

До останньої групи належали представники дрiбної шляхти, якi з певних причин користувалися прихильнiстю гетьмана, або згадуються уповноваженими окремих посесорiв гетьманських маєткiв. До неї належали шляхтич Мiхал Оссуховський та уповноваженi шляхтичi Амброзiй Бiльський , Тадеуш Богданович , Стефан Малiновський , Габрiель Стаховський , Якуб Студзiнський , Стефан Ягмiнович .

Аналiз персоналiй посесорiв бiлоцеркiвських маєткiв дозволяє стверджувати, що клiєнтела Браницьких наприкiнцi XVIII - на початку XIX столiть складалася з чотирьох нерiвних груп. Найбiльш впливовою була група колишнiх офiцерiв коронного вiйська, серед якої особливо видiлявся Ян Борковський. До другої належали колишнi королiвськi придворнi та земськi урядники. Третю групу складали члени київської та житомирської палестри. До останньої належали представники мiсцевої дрiбної шляхти, якi з певних причин користувалися особливою прихильнiстю патрона чи когось з його оточення.

На той момент до бiлоцеркiвської клiєнтели, згiдно з наявними вiдомостями, належало принаймнi тридцять осiб. Враховуючи, що дослiдженi джерела подають вiдомостi лише про посесорiв близько третини бiлоцеркiвських сiл, а також, що у 1785 роцi гетьман Браницький купив ще Рокитнянський ключ та Богуславське староство , маємо припустити, що клiєнтела Браницьких у той перiод складалася, приблизно, з 150-200 осiб.

***

Формування придворних посад бiлоцеркiвського двору Браницьких припадає, очевидно, на першi роки володiння великим коронним гетьманом Бiлоцеркiвщиною, але цiлком можливо, що самi посади залишилися в Бiлiй Церквi такими ж як були за часiв старостiвства князiв Яблоновських та Мнiшха. Це ж, можливо, стосується i частини придворних. З наявних джерел нам вiдомi згадки про двох придворних у Бiлiй Церквi в останнiй чвертi XVIII столiття: 24 жовтня 1781 року згадується подстолiй Ян Мацевич, а 8 сiчня 1788 року - пiдчаший пана гетьмана Юзеф Касперський .

Цiлком природно, що назви посад цих урядникiв вiдповiдають традицiям Речi Посполитої та посадам, якi побутували при дворi польських королiв та при резиденцiях iнших магнатiв. Це дозволяє припустити, що iснували також й iншi посади, наприклад, маршалка, та в цiлому уявити структуру мiсцевих придворних посад наприкiнцi XVIII - на початку XIX столiття.

***

Нижчi за своїм положенням ланки Олександрiйського двору складали козацька корогва та прислуга.

Козацька корогва згадується ще з середини XVIII столiття при Бiлоцеркiвському замку й на той момент виконувала функцiю замкового гарнiзону, а також мобiльного вiйськового загону, який використовувався для захисту Бiлоцеркiвщини вiд сусiдiв, нападiв на сусiдiв, вартування старостiвських маєткiв вiд гайдамакiв, нагляду за покорою селян, а iнодi й для каральних акцiй. На тi часи бiлоцеркiвська козацька корогва складалася, приблизно, з 150 козакiв . На пiдставi вiдомостей 1765 та 1768 рокiв можна дiйти висновку про iснування в Бiлоцеркiвському староствi привiлейованої групи козацьких родин . Їх походження поки що лишається нез'ясованим, але цiлком можливо, що йдеться про давнi мiсцевi боярсько-козацькi роди, вiдомi ще з другої половини XVI столiття до Хмельниччини та Руїни включно. Козацька корогва продовжувала iснувати i в часи Браницьких, проте наприкiнцi XVIII - на початку XIX столiть її склад, схоже, було дуже скорочено . Ми схильнi пояснити це скороченням функцiй, що покладалися на козакiв у цей перiод.

Списки графських козакiв з 1799 та 1802 рокiв засвiдчують, що в тi часи козацька корогва складалася вже не з сотень, а з кiлькох десяткiв козакiв. Вiдомо також, що тодiшнi козаки походили з мiсцевих родин православного обряду (на той момент) .

Як свiдчать значно пiзнiшi документи, козацька корогва при Олександрiйському дворi iснувала протягом XIX та початку XX столiть. Зокрема, на початку XX столiття серед статей видаткiв Олександрiйського двору згадуються козацькi лiвреї, якi використовувалися пiд час перебування графинi Марiї Браницької в тутешнiй резиденцiї . Наразi невiдомо, чи збереглася в цей перiод привiлейована група козацьких родин XVIII столiття.

***

Функцiональне призначення прислуги двору Браницьких, очевидно, було досить рiзноманiтне та мало охоплювати обслуговування родини Браницьких, їх гостей, клiєнтели та придворних, пiдтримання палацу, павiльйонiв, парка, службових та господарських примiщень у належному станi, а також утримання конюшень i псарнi. До цього треба додати ще виконання вiдповiдних обов'язкiв на полюваннi.

Наявнi вiдомостi дозволяють стверджувати, що формування персонального складу прислуги не мало чiткої закономiрностi, що пов'язано з впливом рiзноманiтних чинникiв.

Суб'єктивний характер формування прислуги в Олександрiї ми можемо продемонструвати на прикладi одного з садiвникiв, якi щодня мали доглядати за парковими насадженнями. Протягом 1807-1814 рокiв паламар бiлоцеркiвської церкви Рiздва Христового Павло Сокальський, син дяка з тої ж парафiї Петра Сокальського, фiксується в церковних вiдомостях як "огродник в графской усадьбе" . У 1814 роцi про нього повiдомляється наступне: "при должности пономарской незнаходится, а в службе графской огродником состоит" . Це не завадило йому в 1823 роцi через хворобу вийти у за штат i надалi користуватися привiлеями духовного стану. Благочинний у 1831 роцi хоча i вiдзначає його слабкi знання щодо читання та церковного спiву, проте зауважує, що Сокальський доброї поведiнки, та стверджує, що з нього нiколи (дивовижно!) не стягалися штрафи взагалi та за церковнi порушення зокрема .

Так само непередбачливими шляхами формувався i штат особистих слуг Браницьких. Так, протягом кiлькох генерацiй їх слугами були представники мiсцевої чиншової шляхти Савицькi герба Слеповрон. Їх протопластом був Базиль Савицький, дяк греко-католицького обряду, який помер на початку XIX столiття в бiлоцеркiвському селi Дулицьке, в якому вiн i служив при церквi св. Михаїла. Його старший син Ян вже наприкiнцi XVIII - на початку XIX столiть згадується штукатуром у резиденцiї Браницьких, а згодом його родичi фiгурують особистими слугами графiв аж до 1918 року. На наш погляд, переїзд Савицьких з Дулицького до Бiлої Церкви та їх служба при Олександрiйському дворi була обумовлена родинними чи професiйними пов'язаннями цiєї родини зi сповiдником графинi Олександри з Енгельгардтiв Браницької о. Антонiєм Павловським, настоятелем бiлоцеркiвської церкви св. Миколая. Його батько, о. Павло Павловський, був настоятелем церкви св. Михаїла у Дулицькому в часи, коли дяком при нiй був Базиль Савицький .

Бракувало одноманiтностi й обрядовiй належностi прислуги Олександрiйського двору. Дяк Сокальський в окреслений перiод був православного обряду . Савицькi початково належали до греко-католицького обряду, проте їх дружини протягом всього XIX столiття походили з родин i переважно трималися римо-католицького обряду, хоча чоловiки з роду Савицьких вже в першiй третинi XIX столiття фiксуються в метричних книгах мiсцевих православних парафiй, а з 1840-х рокiв безсумнiвно тримаються православного обряду . Поза сумнiвом, серед прислуги Браницьких мало бути й чимало римо-католикiв.

Шляхи, якими майбутнi слуги Браницьких дiставалися до Бiлої Церкви, також були найрiзноманiтнiшi. Якась частина їх потрапила до Бiлої Церкви з iнших маєткiв Браницьких. Так, Йоахим Козловський, син Андрiя i Марiї Козловських герба Вежi, 31 серпня 1771 року був хрещений в Любомльському костьолi . Осиротiвши по смертi батька, Йоахим потрапив на службу до власника Любомля Францiшка-Ксаверiя Браницького та через це замешкав згодом у Бiлiй Церквi. За ревiзiєю 1795 року вiн записаний серед чиншового шляхетства Бiлої Церкви. 1802 року вiн повiдомив для запису до шляхетських книг Василькiвського повiту, що походить з Люблiнського воєводства й мешкає в мiстечку Бiлiй Церквi "w s?uzbie Dworskiey" .

Питання спiввiдношення прийшлого та мiсцевого елементiв серед прислуги Браницьких потребує подальших студiй.

Частину прислуги, яка мала певнi професiйнi якостi (бiльш чи менш унiкальнi для тодiшньої Київщини), Браницькi наймали навiть з-поза кордонiв Росiйської iмперiї. Так, 30 грудня 1794 року столярний майстер Вiкентiй Домбровський отримав у Люблiнi вiд тамтешнього мiського президента Яна Стiгера бiлет на вiльний проїзд через Волинське воєводство "в вотчину Графа Браницкого" м. Бiлу Церкву . Наявнi приклади доводять, що iснували й iншi, бiльш складнi для пояснення, мотивацiї, шляхи до Олександрiйського двору. Наприклад, вже згадуванi Савицькi герба Слеповрон прийшли на Бiлоцеркiвщину з Пiдлясся . Можемо лише припускати, що останнiй приклад слiд пояснювати зв'язками родини з одною з мiсцевих груп впливу.

***

Наявнi вiдомостi щодо Олександрiйського двору графiв Браницьких дозволяють зробити висновок про складнi процеси його формування наприкiнцi XVIII - на початку XIX столiть.

Стосовно формування клiєнтели видно, що в зазначений перiод вона формувалася з переважаючим впливом вiйськових коронного вiйська з оточення Францiшка-Ксаверiя Браницького, а також з земських урядникiв, якi потрапили до гетьманської орбiти упродовж 1770-1780 та початку 1790 рокiв, коли вiн перебував у центрi полiтичних процесiв Центрально-Схiдної Європи. Порiвняно невеличкi групи клiєнтiв складалися з представникiв мiсцевих палестр та дрiбної шляхти. Саме такi домiнанти в структурi бiлоцеркiвської клiєнтели були пов'язанi, на наш погляд, з її функцiональним призначенням, що полягали у наданнi двору патрона елiтарностi, особливої пишностi та значущостi.

Структура придворних посад на тi часи вiдповiдала взiрцям, що панували в Речi Посполитiй i, можливо, була спадком ще з часiв Бiлоцеркiвського староства. Такою ж тяглiстю позначався персонально-родовий склад козацької корогви, яка, проте, наприкiнцi XVIII столiття вже була значно скорочена вiдповiдно до потреб двору.

Прислуга Олександрiйського двору вiдзначалася в дослiджуваний перiод строкатiстю територiального й соцiального походження, а також обрядовостi, що, до певної мiри, можна пояснювати полiобрядовiстю гетьманської родини за життя православної графинi Олександри з Енгельгардтiв Браницької.

НЕКРОПОЛЬ ГРАФiВ БРАНИЦЬКИХ У БiЛiЙ ЦЕРКВi

Графська гiлка роду Браницьких герба Корчак веде свiй родовiд вiд великого коронного гетьмана Францiшка-Ксаверiя Браницького (1730-1719), який в 1781 роцi у Санкт-Петербурзi пошлюбив фрейлiну Олександру Василiвну Енгельгардт (1754-1838) герба Ангел, небогу найяснiшого князя Григорiя Потьомкiна-Таврiйського .

З останнього чвертi XVIII столiття до 1918 року Францiшек-Ксаверiй Браницький та його спадкоємцi володiли величезними маєтками на пiвднi Київської губернiї. Тут їм належало понад двiстi сiл, а також мiстечки Бiла Церква, Богуслав, Виноград, Медвин, Рокитне i Ставище. Крiм того, вони мали маєтки в Черкаському повiтi з мiстечком Вiльшана, в Радомишльському повiтi, на Волинi з мiстечком Любомль та в Херсонськiй губернiї. Хоча в другiй половинi XIX столiття маєтковий комплекс Браницьких дещо зменшився внаслiдок продажу Богуславського та Рокитнянського ключiв, конфiскацiї Любомля тощо, проте створення та розбудова цукрових заводiв в їх маєтках не тiльки компенсували цi втрати, а й збiльшили фiнансову потугу цiєї родини. Протягом майже пiвтора столiття графи Браницькi герба Корчак лишалися однiєю з найбагатших та впливових родин Росiйської iмперiї.

До наслiдкiв цiєї потуги слiд вiднести появу у володiннi Браницьких резиденцiй, з яких найбiльшими були Олександрiя на Київщинi поруч з Бiлою Церквою, побудована наприкiнцi XVIII ст., Монтрезор у Францiї на Луарi, придбаний у серединi XIX ст., та Вiланов у Польщi недалеко вiд Варшави, успадкований та реставрований наприкiнцi XIX ст. Протягом XIX-XX ст. в цих резиденцiях сформувалися некрополi роду графiв Браницьких. До наших часiв збереглися лише некрополi Монтрезора i Вiланова, а бiлоцеркiвський некрополь Браницьких остаточно був знищений у 1960-х роках. Саме вiн був найбiльш важливим, бо саме в Бiлiй Церквi були похованi засновники графської гiлки та їх син сенатор Владислав-Григорiй Браницький, вiд синiв якого i почалося розгалуження цiєї родини. Саме тому значення бiлоцеркiвського некрополя є таким важливим в iсторiї цiєї родини, яка вже вигасла по мечу.

***

Некрополь графiв Браницьких у Бiлiй Церквi складався з родинного склепу у костьолi св. iвана Хрестителя та поховання графинi Олександри Василiвни Браницької в церквi Преображення Господнього.

Хронологiчно бiльш раннiм було створення родинного склепу Браницьких у Бiлоцеркiвському парафiяльному костьолi. Будiвництво цього костьолу, який i зараз прикрашає мiсто, розпочалося в 1812 i було закiнчене в 1816 роцi . Вважається, що "костьол Браницький звiв у пам'ять ранньої смертi свого сина Олександра, який впав у дитинствi з коня" . Логiчно було б припустити, що Олександр був першим з цiєї родини похований в Бiлоцеркiвському костьолi.

8 грудня 1816 року ксьондз пробощ Матвiй-Антонiй Божидар-Подгороденський посвятив його на честь св. iвана Хрестителя. Освячення костьолу, яке здiйснив єпископ Абдеританський, київський суфраган кавалер Валерiан-Генрiх Камьонка, вiдбулося лише 24 липня 1824 р. В його описах 1850-1914 рр. фiгурує й "grobowiec": "З входу з боку дзвiницi знаходились дверi, що вели у родинну усипальницю графiв Браницьких, що знаходилася пiд костьолом" . У 1930 роцi вхiд до склепу був описаний таким чином: "Вхiд до склепiння встроений через лядо у пiдлозi з лiвого притвору, де теж вхiд на хори, до годинника й вище" . Так само цей вхiд влаштовано й зараз. Треба лише зауважити, що сходи до склепу влаштовано симетрично з двох бокiв, але сходи, що влаштовано праворуч, застеленi пiдлогою i їх можна оглянути лише зсередини склепу. Сам склеп має прямокутну форму приблизно 3x5 м i видовжений вздовж головної вiсi.

Про похованих у родинному склепi на сьогоднi немає точних та вичерпних вiдомостей.

Анна Браницька-Вольська у своїх спогадах-нотатках зазначає, що у Бiлiй Церквi були похованi великий коронний гетьман i генерал вiд iнфантерiї росiйських вiйськ Францiшек-Ксаверiй Браницький, його син сенатор Владислав-Григорiй Браницький та онук почесний попечитель Бiлоцеркiвської гiмназiї Владислав-Мiхал Браницький . Бiльше подробиць Браницька-Вольська подає щодо обставин смертi та поховання сенатора: "Сенатор помер у Варшавi невдовзi по наведенiй розмовi з Олександром . Видавався здоровим, був у когось iз приятелiв на вечерi, та вночi нагло стався внутрiшнiй крововилив i за кiлька годин вiн помер. Тiло лежало в апартаментах сина його Ксаверiя на Новiм Свiтлi, 18 (тому вдова будинок цей купила), потiм його поклали в костелi св. Хреста, де чекало, поки з Бiлої Церкви прийде караван запряжений в шiсть арабiв його заводу, якi перевезли тiло сенатора на Україну" .

Бiлоцеркiвськi дослiдники iсторiї костьолу св. iвана Хрестителя вважають, що в ньому були похованi Францiшек-Ксаверiй, його син Владислав-Григорiй та дружина останнього Роза уроджена графиня Потоцька герба Пiлява . Хоча ми й не маємо iнших вiдомостей щодо мiсця поховання Рози з Потоцьких Браницької, але вiдомо, що в часи повстання 1863 року вона мешкала (i вже досить давно) у Францiї та померла в Монтрезорi. Анна Браницькi-Вольська вказує, що "пiсля смертi матерi Пана Ксаверiя Монтрезор змiнив своє обличчя. Там почали бувати його приятелi i рiзнi гарнi панi". Певно, що Роза з Потоцьких була й похована саме в Монтрезорi.

Бiльше вiдомостей про поховання в костьолi св. iвана Хрестителя маємо з часiв пiсля 1918 року, коли бiлоцеркiвська резиденцiя Браницьких Олександрiя та їх власнiсть у мiстi було пограбовано та понищено, зокрема, i родинний склеп у костьолi. У 1930 роцi, в зв'язку з першою спробою шарпання костьольного склепу директор Бiлоцеркiвського музею Федiр iванов повiдомляв у листi до Укрнауки, що поховання дiдичiв Браницьких i Потоцьких у склепi перебували в подвiйних домовинах i кришки мiцно прикованi, крiм одного дитячого поховання, яке тодi було оглянуто без його дозволу . У тому ж листi Ф. iванов стверджував, що "мemorad'нi дошки цих поховань знаходяться в костьолi, в серединi, вмурованi в стiни" .

До комплексу родинної усипальницi Браницьких дiйсно належали i погребовi дошки, що були вмонтованi в стiни костьолу та стали важливими елементами iнтер'єру. В описах костьолу 1850-1914 рр. згадуються погребовi дошки членiв родин графiв Браницьких, князiв Сангушкiв та роду Марковських . До нашого часу збереглося лише п'ять погребальних дощок з бiлого мармуру: чотири - братiв Браницьких i одна - княгинi Катажини з графiв Браницьких княгинi Сангушко. Про родиннi пов'язання мiж Браницькими i Марковськими не маємо вiдомостей .

Погребовi дошки Браницьких розмiщено по двi (одна над одною) недалеко вiд входу. Праворуч вiд вiвтаря розташовано дошки, присвяченi Владиславу i Костянтину Браницьким:

зверху:

S. + P.

W?ADYS?AW BRANICKI

ZMAR? W PARYZU D. 5/17 LIPCA 1884

POZOSTA?A RODZINA PROSI O ANIO? PA?SKI

ZA JEGO DUSZ?

знизу:

S. + P.

KONSTANTY BRANICKI

ZMAR? W PARYZU D. 2/14 LIPCA 1884 R.

POZOSTA?A RODZINA PROSI O ANIO? PA?SKI

ZA JEGO DUSZ?

Лiворуч вiд вiвтаря розташовано дошки, присвяченi Ксаверiю i Олександру Браницьким:

зверху:

S. + P.

XAWERY BRANICKI

ZMAR? W SYUT W EGIPCIE D. 10/22 LISTOP. 1879 R.

POZOSTA?A RODZINA PROSI O ANIO? PA?SKI

ZA JEGO DUSZ?

знизу:

+

S. p. ALEKSANDER BRANICKI

zmar? w Nicei d. 8/20 pazdziernika 1877 r.

pozosta?a rodzina prosi o Anio? Pa?ski

za dusz? Jego

Поблизу вiд вiвтаря праворуч розташована погребова стела, присвячена Катажинi з графiв Браницьких княгинi Сангушко:

MIECZYSLAO SANGVSZKIO

CATHARINA BRANICKIA SANGVSZKIA

FILIO DVLCISSIMO

SORORCVLAE FATVM SEQVVTO

CVM LACRYMIS P.

V. ANN. M. VIII. D. MEDIOLANI.

VL. KAL. IVN. AN.

MCCMXIII.

Як видно з цих написiв, йшлося лише про чоловiкiв та жiнку з роду графiв Браницьких. Про погребовi дошки Потоцьких немає згадок не тiльки з документiв радянської доби, але й з описiв костьолу св. iвана Хрестителя з 1850-1914 рокiв . Згадки в документах 1929-1930 рокiв поховань Потоцьких у Бiлоцеркiвському костьолi ми схильнi пояснювати наявнiстю в ньому на одному з вiвтарiв такого донаторського напису:

A. M. D. G.

O?TAR? TEN KOSZTEM

HRABINY JADWIGI

Z POTOCKICH BRANICKIEJ

WZNIESIONY 1881.

Згадана в цьому донаторському написi графиня Ядвiга з Потоцьких Браницька (1827-1916) була дружиною Костянтина Браницького, третього сина сенатора Владислава-Григорiя i Рози з Потоцьких. Разом з чоловiком графиня Ядвiга була похована у Вiлановi , але сам напис мiг наштовхнути бiлоцеркiвських краєзнавцiв до тверджень про поховання в костьолi св. iвана Хрестителя крiм Браницьких ще й Потоцьких.

Треба ще зазначити, що погребовi плити в iнтер'єрi Бiлоцеркiвського костьолу чи взагалi не були пов'язанi з персоналiями похованих у родинному склепi, чи були пов'язанi лише частково. З вiдомостей, що подала Анна Браницькi-Вольська про мiсце поховання чотирьох синiв сенатора Владислава-Григорiя Браницького, чиї погребовi дошки збереглися до наших днiв, троє були похованi за межами України. Лише граф Владислав-Мiхал, за її вiдомостями, спочив у Бiлоцеркiвському костьолi . Отже, за погребовими дошками не можна з'ясувати, хто ж був похований в бiлоцеркiвському родинному склепi Браницьких.

Першi спроби пограбування костьольного склепу, що їх зафiксував Федiр iванов, очевидно, мали продовження й пiзнiше, можливо, i пiд час нiмецької окупацiї Бiлої Церкви. Про це натякає хоча б те, що першi вiдомостi про похованих у костьолi (1958 р.) свiдчать, що на бальзамованих тiлах не було жодної одежi . Ця подробиця пiдтверджується також i спогадами з середини 1960-х рокiв. Крiм того, всi, хто побував у костьольному склепi наприкiнцi 1950 - у 1960 рр., стверджують, що всi домовини були вже розкритi й похованих можна було вiльно оглядати. На той момент бальзамованi тiла Браницьких перебували у дубових домовинах червоного кольору, оббитих по краях металевими бляшками срiбного та золотого кольорiв . Внутрiшнi металевi (цинковi, за спогадами) домовини були використанi пiд час Другої свiтової вiйни для поховання офiцерiв нiмецької армiї, що померли в Бiлоцеркiвському вiйськовому шпиталi .

Знищення костьольного склепу Браницьких, за рiзними вiдомостями, вiдбулося мiж 1961 та 1966 роками i було пов'язано з влаштуванням у його примiщеннi бойлерної. За спогадами, у той час в склепi було шiсть домовин, поставлених на цеглянi "постаменти" (приблизно 0,75 м заввишки). Чотири з них були двох метрiв завдовжки, а ще двi меншi, дитячi. Всi похованi були чоловiками. Оглядачу здалося, що дорослим на момент смертi могло бути близько 40-45 рокiв, а хлопчикам - 8-12 рокiв. Всi поховання Браницьких з костьолу, можливо, були перепохованi у Бiлiй Церквi на Київському кладовищi .

***

Поховання графинi Олександри Василiвни з Енгельгардтiв Браницької, яка до кiнця життя лишалася православною, вiдбулося 1838 року в церквi Преображення Господнього, яку вона ж i почала будувати в 1833 роцi (будiвництво закiнчене у 1839 роцi). Про поховання графинi Олександру Анна Браницькi-Вольська занотувала, що вона "хотiла бути похованою поруч iз ним (чоловiком. - прим. Авт.) у католицькому костьолi. Однак цар Микола i на це дозволу не дав i спочила вона в бiлоцеркiвськiй Преображенськiй церквi" .

Пiзнiше її поховання було прикрашене мармуром й iконами та в серединi XIX столiття мало наступний вигляд: "На правой стороне в углублении угловом, подле Александра Невского Алтаря надгробие графини Александры Васильевны Браницкой, состоящее из 3-х стен, одетых серым мрамором с двумя пилястрами и одною впереди решеткою; в сем надгробии на восточной стороне в мраморную черную доску вделана в сребро-вызолоченной ризе икона Казанской Богородицы, писанная на доске, с подписью собственноручно графини Александры Васильевны Браницкой на обороте иконы: Благословила Александру Васильевну ея матушка. На северной стороне надгробия в мраморной раме образ святителя Христова Николая на холсте, работы Александра Васильева*" .

Вiдомостей про долю цього поховання з десятилiть перед II свiтовою вiйною не маємо, проте, цiлком очевидно, воно було дуже пограбоване. За бiлоцеркiвськими чутками 1950-1960-х рокiв "пiд час ремонту у 1960-тi роки робiтники розкрили цей невеликий склеп у Преображенському соборi; там був масивний золотий цiпок, за який тi робiтники почали битися, але мiлiцiя їх розняла i невiдомо кому дiстався той цiпок; пiсля тих подiй залишився тiльки один черевичок та зовсiм небагато кiсток, якi, як казали, поклали назад до стiни i там їх замурували; поховання графинi Олександри було дуже скромне" . Особа, що за посадовими обов'язками була обiзнана зi справою перепоховання графинi Олександри Браницької, теж сповiстила про "тапочок золотом шитий i небагато кiсток" . Серед наукових спiвробiтникiв Бiлоцеркiвського краєзнавчого музею ходили чутки про фрагменти тiл, що у безладi лежали на пiдлозi костьольного склепу ("ноги у панчохах" ), але, враховуючи свiдчення осiб, якi на власнi очi бачили костьольнi поховання, маємо вiднести цей спогад до поховання графинi Олександри Браницької в Преображенському соборi. Цi залишки поховання графинi, за спогадами, теж були перепохованi на Київському кладовищi в 1960-х роках у зв'язку з реконструкцiєю собору пiд зал боксу .

***

За зiбраними вiдомостями, представники роду графiв Браницьких герба Корчак були похованi у Бiлiй Церквi у склепi, влаштованому пiд мiсцевим парафiяльним костьолом св. iвана Хрестителя. Окремо була похована графиня Олександра Браницька з огляду на належнiсть її до православного обряду. Тiла Браницьких, похованi в костьолi, були мумiфiкованi та похованi в подвiйних домовинах (внутрiшнiх металевих та зовнiшнiх дерев'яних). Тiло графинi Олександри Браницької, схоже, не було мумiфiковане. Можна досить впевнено стверджувати, що в костьолi з роду Браницьких були похованi великий коронний гетьман Францiшек-Ксаверiй, його сини Олександр (помер у дитинствi) i сенатор Владислав-Григорiй та син останнього почесний попечитель Бiлоцеркiвської гiмназiї Владислав-Мiхал. i костьольнi, i соборне поховання були пограбованi у 1920-1930-тi роки. В 1960-х роках всi вони були перепохованi у Бiлiй Церквi на Київському кладовищi. До поховального комплексу належали також погребовi дошки в iнтер'єрi Бiлоцеркiвського костьолу, частина з яких збереглася до нашого часу.

Спасо-Преображенський собор (1839)
Київська обл., Бiлоцеркiвський р-н, Бiла Церква м. , Гагарiна вул., 1

В серпнi 1839, не доживши до завершення будiвництва, померла замовниця О. В. Браницька. Похована вона в неосвяченому придiлi Олександра Невського. Пiзнiше її доньки - Єлизавета Ксаверiвна Воронцова i Софiя Ксаверiвна Потоцька спорудили над похованням надгробок iз сiрого iталiйського мармуру з двома пiлястрами i iратами в центрi.

24.10.1839 собор був освячений митрополитом Київським i Галицьким Фiларетом.

В 60-тi pp. XIX столiття зводиться висока чотириярусна дзвiниця (розiбрана в 60-тi pp. XX ст.) Оперiзувала собор цегляна огорожа з дубовими дерев`яними iратами на кам`яному фундаментi, споруджена разом iз дзвiницею.

В 1956 будiвлю вiдремонтовано.

Архiтектура

Будiвля собору цегляна, хрещата в планi, висотою близько 40 м, завершена аттиковим поверхом. Захiдний фасад прикрашений 6-колонним портиком тосканського ордера. Собор перекритий куполом на високому барабанi. По кутам хреста собору розмiшенi невеликi сегментнi камери. Стiни оформленi пiлястрами, отвори вiкон - сандриками. iнтер`єр собору був розписаний монументальним олiйним живописом, який не зберiгся до наших днiв.